Технологія, що нагодувала мільярди і поставила планету під загрозу. Аміак

Аміак і азотні добрива годують половину планети. Це відкриття 1909 року, відоме як процес Габера-Боша, дозволило витягувати азот прямо з повітря — і без нього населення Землі зупинилося б на 1,6 мільярда людей замість нинішніх 8 мільярдів. Газети тоді назвали технологію «хлібом з повітря».

До цього людство залежало від гуано і чилійської селітри. За ці ресурси воювали: у війні 1879-1884 років Болівія назавжди втратила вихід до моря. Коли запаси почали вичерпуватись, британський вчений Вільям Крукс попередив — світ чекає масовий голод, якщо хімія не знайде вихід. І вихід знайшов німецький хімік Фріц Габер, а інженер Карл Бош поставив його на промислові рейки.

Але у відкриття є друга сторона. Та сама технологія дала Німеччині сировину для вибухівки — за оцінками істориків, країна змогла воювати на два роки довше. Габер отримав Нобелівську премію у 1918 році, а через 15 років нацисти вигнали його з країни, якій він служив усе життя.

Сьогодні рослини засвоюють лише 17 зі 100 одиниць добрив. Решта потрапляє у річки й моря, де утворюються мертві зони — їх уже понад 400 у світі. Найбільша, у Балтійському морі, займає близько 70 тисяч квадратних кілометрів, це як площа Ірландії. Виробництво аміаку споживає 2% усієї енергії планети — стільки ж, скільки вся Південна Корея, і викидає 400-500 мільйонів тонн вуглекислого газу на рік.

У цьому випуску про аміак, азот і добрива:
— чому азоту в повітрі 78%, але рослини не можуть його взяти
— гуано і селітра: як за азотні добрива воювали держави
— процес Габера-Боша: що саме зробили Фріц Габер і Карл Бош
— як аміак дав Німеччині ресурс воювати на два роки довше
— зелена революція Нормана Борлоуга, яка врятувала Індію та Пакистан
— чому 83 зі 100 одиниць добрив потрапляють у воду
— мертві зони в морях і що таке евтрофікація
— сірий, синій і зелений аміак: у чому різниця
— чому аміак розглядають як паливо майбутнього для суден
— планетарні межі, які людство вже перевищило в кілька разів

Дивіться також: