Куди РЕАЛЬНО поділись HIMARS в 2026? Досвід ЗСУ

Космічна навігація НАТО виявилася беззахисною перед наземними перешкодами. Як звичайна станція радіоелектронної боротьби змусила високоточні боєприпаси відхилятися від командних пунктів?

У звітах The Washington Post українські артилеристи зафіксували різке падіння точності коригованого озброєння: керовані снаряди Excalibur обвалилися до менш ніж десяти відсотків влучань, а ракети M31A1 почали давати критичні промахи. Наземна станція перешкод Р-330Ж «Житель» перебиває слабкий сигнал супутників GPS із середньої навколоземної орбіти, залишаючи ракету в польоті лише з внутрішньою інерціальною системою. Навіть виділення 75 мільйонів доларів на цифрові приймачі DIGAR від BAE Systems вирішує питання захисту лише самої машини, але не боєприпасу в зоні глушіння.

Через втрату ефективності на граничних дальностях розрахунки M142 були змушені йти на ризик і підтягувати системи ближче до лінії фронту. Біля Часового Яру це призвело до першого задокументованого ураження установки ударним дроном на оптоволокні від російського центру «Рубікон». Фізичний дріт унеможливлює роботу систем радіоелектронного захисту та ламає класичну тактику швидкого відходу «вистрілив і втік».

Водночас головний бар'єр виник у виробничих ланцюгах США. Єдиний завод корпорації Lockheed Martin у місті Камден вперся в межу випуску 10 000 ракет GMLRS на рік через дефіцит твердопаливних двигунів від General Dynamics та L3Harris. Поки американські арсенали нормували витрату, а новітні ракети PrSM виявилися штучним дефіцитом навіть для армії США, Сили оборони перерозподілили завдання на власний балістичний комплекс 1КР1 «Сапсан» та конвеєр далекобійних дронів.