Василь Шкляр читає монолог отамана Чорного Ворона на ВінБукФест, місто Вінниця.

Український письменник, громадський діяч, батько українського бестселера. Лауреат Шевченківської та багатьох інших літературних премій, автор широко відомих романів.
Зустріч з читачами на фестивалі ВінБукФест.

Зайдіть, , Підпишіться на нас!

Книга Чорний ворон. Залишенець.
Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб убити у пам'яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.

ЗНАЙШЛИ! ЗНАЙШЛИ!!!
"Він залишився в лісі сам-один, коли полягли всі друзі, і протримався до осені 1962-го. Йому допомагав лише один чоловік, товариш з дитинства Осип. Цей Осип тільки приблизно знав, де Стрийкова криївка, і їздив туди конячиною мовби по дрова. Стане, поцюкає сокирою, даючи умовний сигнал, і кине під дерево торбу з харчами. Навіть голови не поверне в той бік, бо страшно на Стрийка дивитися. Зарослий, як звір, очей не видно.
"Як ти?" - спитає Осип і далі цюкає сокирою, наче боїться, що хтось їх почує.
"Жию", - відкаже Стрийко і тихо щезне, щоб Осип не видів, де він ховається.
Так було простіше обом. І Стрийкові спокійніше, що його криївку ніхто не закмітив, й Осипові легше на душі: раптом що - нікого не бачив, нічого не чув, не знаю. Довго так вони зустрічалися. Роками. Осип уже й сам зморився від таємних побачень, а як то воно було Стрийкові, га? Як же йому було, якби хто поспитав.
Та одного разу він вийшов з-за дерев і став перед Осипом. У того мурахи спиною поповзли. Не впізнати було Стрийка - зарослий, худющий, шкіра та кості, замість очей дві розтулені рани. Осипові стислося горло.
"Дєкую тобі за все, брате", - сказав Стрийко.
Осип заплакав.
"Як за два тижні приїдеш сюди, а я не вийду, то закопай мене ген біля тої берізки", - показав рукою Стрийко.
Через два тижні Осип приїхав до лісу, поцюкав сокирою, але ніхто вже до нього не вийшов. Він боязко підступив до берізки й побачив яму, біля якої чорніла купа сирої землі. У ній стриміла лопата. На дні ями, вистеленому ялиновим гіллям, лежав Стрийко з крісом у руках. Осип загорнув могилу, помолився і тільки тоді побачив поруч під буком скарб, що його лишив по собі Стрийко. Миска, ложка і кухлик. До побачення, світе, лишаю тобі все, що мав...» (Із роману «ТРОЩА»)

І ось після кількарічних пошуків могилу повстанця Стрийка знайдено! Це на Сколівщині на горі Обіч недалеко від села Корчин. Справжнє ім'я героя - Петро Корчинський. Він належав до боївки, яка охороняла славнозвісний ГОСП - Головний осередок пропаганди ОУН-УПА, в якому працювали Полтава, Горновий, письменниця Богдана Світлик (Марія Дмитренко) і куди 1947року приїздив на нараду сам Роман Шухевич.
Дякую пошуковій групі "Роберт", дякую моєму давньому другові Богдан Сидорак за невсипущу працю зі збереження пам'яті про наших героїв.
Війна триває. Ми переможемо!

Світлина на обкладинці: Lenka Kirichenko-Povolotska

«Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто».
Василь ШКЛЯР, «Чорне сонце»